Районний краєзнавчий музей міста Боярки

Минуле в сучасному

 Творчий доробок уродженки Луганщини, яку доля привела на Київщину і дала саме тут їй визнання, зберігається у музейних і приватних збірках нашої держави. Нині Зінаїда Іванівна Щербакова заслужений майстер художнього килимарства України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України проживає в Боярці. За високий професіоналізм їй присуджено Київську обласну премію ім. Петра Верни. Її роботи неодноразово виставлялися на міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках. У жовтні 2006 року її килими експонували в Єлгавському історичному і художньому музеї імені Еліаса, (Латвія). Зінаїда Іванівна своєю натхненною  працею постійно збагачує духовну скарбницю українського народу.

   З минулим сучасних килимарів єднає традиція. Як це відображується на ваших роботах?

Свого часу я навчалась у досить знаменитих майстрів цієї галузі. Перш ніж створити черговий килим, я виношую його у своїй душі. Для мене головне – це гра кольорів, тобто я намагаюсь підібрати цікаву, на мій погляд, гаму кольорів, яка співпадала б з моїм настроєм, внутрішнім станом душі. Це завжди творчий пошук. Можливо, й завдяки незліченним повторенням схем, візерунків, мотивів,образів,форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набувають чарівної довершеності.

   Народне килимарство своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно невідривно поєднане з господарською діяльністю людини. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена в ручну, має певні художні якості.

Авжеж. Якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки цілісності й семантиці орнаментальних структур, то такий вибір набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно – чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Адже народне мистецтво поєднує в собі не тільки господарську, тобто матеріальну діяльність людини, але й духовну  - саме вона є головним вираженням в мистецьких творах.

Килимарство – це й традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх  місцевостях України галузь. Відомо, що з найдавніших часів килими служили людині. Ними зокрема утеплювали, прикрашали житла, завішували стіни, покривали скрині, столи, ліжка, підлоги, сані, лави. Їх використовували у святкових, урочистих , весільних та похоронних обрядах. Між іншим , не так давно ,вони були обов’язковою частиною приданого жінки. Цікаво, що найдавніші письмові згадки про килими знайдено у першій половині 10 століття. З давніх часів килими для власного вжитку ткали в домашніх умовах. У мене також є вертикальний верстат.

   А чому Ви вирішили займатися саме килимарством?

Тому що це моє. І подобається і результат є. Люблю сам процес творення килимів. Це особливий, духовний стан душі, який потребує реалізації. Зізнаюсь, навчатися на килимницю приїхала до столиці ще сімнадцятирічною дівчиною у 1950 році. Це були дуже важкі  роки для мене, тому що не вистачало коштів ні на харчі,ні на одяг. Практично завжди була голодна. Та ще й доводилось взимку топити вугіллям на другому поверсі багатоповерхівки. Моїми вчителями були дуже відомі люди:Сергій Колос, Стародуб, Віталій Вовк, Микола Прахов (його батько оформлював Володимирський собор). Це були дуже талановиті, по-батьківському чуйні педагоги. Тому рівень мого професіоналізму був очевидний. Диплом захистила на відмінно. Між іншим, мене забрали на роботу в Київську центральну лабораторію експериментальних художніх виробів ще до його захисту.

   Знаю, кожен ваш килимок має власну назву. Назвіть їх, будь ласка.

Без верби і калини нема України ”, “Віють вітри, віють буйні ”, “Мальви та  жоржини ”,  “Лісова пісня ”,  “Заслухалась ”,  “Золота осінь ”,  “Плахтовий мотив ”,“В’юнок ”, “Яблуневий цвіт ”, “Літо “, “ Орнаментальний ”. Взагаліто, перелічити наразі неможливо, тому що насправді їх е дуже багато.

Не секрет, що на сьогодні стан килимарського промислу дещо в занепаді. Рідко зустрінеш майстра цієї галузі. Чому так?       

Щоб творити килими, перш за все треба бути творчою особистістю і любити цю справу. Адже  це дуже кропітка робота, яка вимагає неабиякого терпіння, уваги. Справжній митець завжди в пошуку чогось нового. Чесно признаюсь. Я й сама раніше не могла реалізувати свої задумки в творчій роботі, аж доки не пішла на пенсію. Дуже багато часу забирала сім’я, чоловік, який не був зацікавлений у моїх уподобаннях, і тому,на жаль, ніколи мене не підтримував. А взагалі, килими, які виготовляються сучасними запрограмованими машинами, є дуже великими конкурентами, адже вони здешевили вартість килимів. Але те , що роблять руки – машина не зробить ніколи.

 Наскільки доступний огляд ваших робіт широкому загалу?

Насамперед, мої роботи є в музеях, також в спілці художників щороку відбуваються виставки, на яких тільки мені дозволяють виставляти дві роботи, всім іншим майстрам - одну. Моє життя так пролетіло, що я хочу наверстати упущене. Діти вже виросли, порозлітались, в кожного своя сім’я. Тепер в мене з’явилось більше можливостей для творчості. Розумієте, мені не однаково, в моїй душі пече, я усвідомлюю і свій вік, і свій талант, даний Богом. Тому є велике бажання розкрити його  якомога більше. Якщо мене не з’їли під час голодомору, - сміється господиня , -  не  вбили фашисти під час війни, - значить потрібно залишити про себе добрий слід нащадкам.

            Валентина Сіродан

Україна почала новий відлік часу  16 липня 1990 р. з прийняттям Декларації про державний суверенітет.

   В Боярці морозного дня 3 лютого 1991 року на могилі Володимира Cамійленка, біля Михайлівської церкви, вперше було піднято національний прапор України.

    Боярка – місто Києво-Святошинського району Київської області. Знаходиться за 22 км від обласного центру, з яким має автобусне сполучення. Залізнична станція площею 11,2 кв. км. Населення 35 968 осіб ...